Ліна Костенко «Доля».

              Ліна Костенко                      

«Доля».

Наснився мені чудернацький базар:

Під небом, у чистому полі,

Для різних людей, для чесних і скнар,

Продавалися різні Долі…

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто золотом золотим.

А дехто вельми сумнівним.

                      Долі-ворожки, тасуючи дні,

                      До покупців горнулись.

        Долі самі набивались мені.

        І тільки одна відвернулась.

        Я глянула їй в обличчя сумне,

        Душею покликала очі.

        — Ти все одно не візьмеш мене, –

        Сказала вона неохоче.

       — А може, візьму?

       — Ти собі затям, –

       Сказала вона суворо. –

       За мене треба платити життям,

       А я принесу тобі горе.

—    То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

—    Поезія рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон,

Диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.